2 вересня 2011 року в рамках реалізації програми «Шевченків край» села дитинства Тараса Григоровича Шевченка – Моринці, Шевченкове, Будище, відвідали учні 5-х класів загальноосвітніх шкіл м.Києва.
Під час екскурсії учні побували в с. Моринці, де знаходиться садиба-музей Т.Г. Шевченка, де 1814 року 9 березня (за новим стилем) у день Святого Тарасія явився світові майбутній Великий Кобзар. Його й охрестили на честь святого – Тарасом.
На території Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» в Моринцях знаходяться дві українські садиби. Одна – сім’ї Шевченків, друга – Тарасового дідуся Якима Бойка. Тут розташовані дві дерев’яні хатини – низенькі, напівтемні, з печами, лежанками, поликами, жердками для одягу, столами, лавами, скринями, на два крихітні віконця. Але саме з цього сільського подвір’я почався величний життєвий шлях українського Пророка.
За будинками відкривається гарний вид на яр, засаджений фруктовим садом. Чого тут тільки не було, адже саджанці Григорій привозив, коли з чумаками повертався додому.
Поруч – капличка Святого Тарасія. Тут подорожній може запалити свічку та помолитися за успішну подальшу подорож і можливість повернутися до цих святих для кожного українця місць, які притягують неймовірним магнетизмом історичного минулого, народних традицій і звичаїв.
Село Будище розташоване за сім кілометрів від села Шевченкове. Можливий час виникнення села Будище – 20-ті чи 30-ті роки ХVІІ століття.
Саме в Будищі знаходиться Будищанський маєток Павла Васильовича Енгельгардта, в якому в 1828 році літо прослужив козачком кріпак Тарас Шевченко.
Збереглися і три старезні дуби, кожному з яких більше тисячі років. За переказами очевидців, в дуплі одного з них Тарас, коли служив козачком у пана Енгельгардта, ховав свої малюнки і знаходив прихисток. Тому в народі дуб отримав назву «Шевченків дуб». До цього часу щорічно на дубі з’являється величезна кількість жолудів.
Дуб Шевченка-1.
Обхват стовбура 8,40 м. Висота 30 м. Вік понад 1000 років.
Дуб Шевченка-2.
Обхват стовбура 7,50 м. Висота 25 м. Вік близько 900 років.
Дуб Шевченка-3.
Обхват стовбура 8,50 м. Висота 30 м. Вік понад 1000 років.
У 2010 році дуби Тараса Шевченка стали призерами Всеукраїнського конкурсу “Національне дерево України”. Тисячолітні дуби отримали друге місце у номінації “Меморіальне дерево України».
Шевченкове – так село називається з 1929 року, до того існувало паралельно дві назви – Керелівка і Кирилівка. Саме тут, в сім’ї кріпака зростав геніальний поет, прозаїк, художник,фольклорист, етнограф, громадський діяч Тарас Григорович Шевченко.
Восени 1815 року родина кріпака Григорія Шевченка оселяється у Керелівці. У цьому селі Тарас Шевченко жив з півторарічного віку до чотирнадцяти років.
Нині у Шевченковому на колишньому подвір’ї Шевченків розташовані літературно-меморіальний музей та адміністрація Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка».
Музей знаходиться на пагорбі. Звідси відкриваються чудові краєвиди балки із вкритими садами схилами.
Перед музеєм – скульптура «Тарас мандрує» (автор А.Кущ), вона позначає місце, де колись стояла хата Тарасових батьків.
В саду могила матері – Катерини Якимівни Шевченко, яка померла 20 серпня 1823 року. Так закінчилося щасливе дитинство малого Тараса. Ніжна колискова, материнська любов впродовж усього життя щемливими спогадами тішили Шевченкові душу.
За українським звичаєм біля могили покійної – кущ калини як символ безмежної любові і глибокої вдячності тій, котра виносила в своєму лоні дитя, давши йому глибинне і мудре, що пророчими словами грітиме душу, даватиме надію і зміцнюватиме віру у краще майбутнє України.
Батько Тараса Шевченка також похований у Керелівці на сільському кладовищі (зараз це територія коледжу). У свій перший приїзд на батьківщину Тарас власноручно вирізав на великому камені напис: «Отут спочиває раб Божий Грицько Іванович Шевченко. Року 1825 березня 25».
Далі – хата дяка Петра Богорського, яку збудовано в кінці XVIII століття – церковно-приходська школа, куди доля привела хлопчака Тараса пізнавати перші ази науки.
Прослуживши у дяка кілька років, Тарас втік у Лисянку, де напросився у навчання до живописця-диякона. «Терпеливо бродяга-школяр носил из Тикича три дня ведрами воду и растирал медянку на железном листе и на четвертый день бежал». Втік він у село Тарасівка до дяка-маляра, але той відмовив йому у навчанні. Тому Тарас повернувся у Кирилівку.